1. |
||||
У ЗАТІНКУ ДІВЧАТ-КВІТОК
у затінку дівчат-квіток —
з самого початку осені
вони неодмінно попросять
тягнути найлегший квиток.
але після всіх цих занять
для себе я що отримаю?
лиш двері так гучно гримають,
мов залпи далеких знарядів.
батьківщина чи територія?
оцінка або знання?
я найбільше ціную життя,
а не просто втікаю на море.
нас повернуть осінні дощі,
затягнувши у смуту вічну.
закохаюся в першу зустрічну
і писатиму їй вірші.
|
||||
2. |
qalqilya
01:45
|
|||
КАЛЬКІЛІЯ
чи розумну ти платиш ціну
за свої життя і оселю
тим, хто взявся зводити стіни
й рахувати пісок у пустелі?
нам не треба такого завтра,
коли жити нас змушує страх.
є одна лише в світі правда,
і вона у чужих руках.
коли нас востаннє розбудять,
на годиннику спиниться час,
і навколо нікого не буде,
тільки ми і нікого, крім нас.
|
||||
3. |
trinity
03:13
|
|||
ТРІЙЦЯ
коли тобі зле, неможливо не злитися;
і молишся ти, аби не помилитися,
життя підкидає усе нові лиця.
ти ще не старий, тобі ледве за тридцять,
на носі весілля і нова посада,
а на порозі — двоє із військкомата:
«прийшли ми по тебе і твого брата —
сліпих і кривих наказали теж брати».
така в них робота, а ти пишеш тексти,
і думаєш вже сховатися десь ти,
військових по хибному сліду завести,
хай губляться в музиці і щоденному сексі:
«я з вами не йду, мене жде наречена,
й для мене війна ця не богом священна,
прощання моє замініть на прощення.
хіба вам потрібні інші причини —
відстрочка від батька, дозвіл від духа, прохання від сина?»
|
||||
4. |
je suis la guerre
02:30
|
|||
МЕНЕ ЗВАТИ ВІЙНА
безсило замовкне мистецтво,
і стишиться пафос віршів.
чи можливий освенцим після освенцима,
ти в нього віриш?
|
||||
5. |
||||
МАДОННА В ГРАНАТАХ
звинувачуй же інших у своєму поганому настрої,
хай згорять всі будинки, хай вкриється льодом земля.
осипається стеля, а в кутку на столі
сном захоплене тихо спить немовля.
ви у різних містах, розділені кілометрами;
розкажи, яка доля твоя непроста.
дитя грає гранатами, жонглює ракетами
й засинає під перезмінку на блокпостах.
ти в рубіновім світлі блукаєш мережею,
вчора спробував рибу, та світ уцілів.
немовля під час обстрілів крізь дірки в мереживі
незворушно вдивляється у дірки в стіні.
серед ночі у полі на малесенькій станції
потяг спиниться — далі лиш пішки йти.
а якщо із тобою війна раптом станеться,
невідомо тобі, що робитимеш ти.
|
||||
6. |
to be and to seem
01:20
|
|||
БУТИ І ЗДАВАТИСЯ
дивись, як зі страхом втікають
вчорашні пособники вбивці,
і дим догори здіймається
від вогню, що не розгорівся,
і обличчя плямами вкрилось,
і ребра щекоче шило.
дивись, тут ніщо не змінилось,
усе по-старому лишилось.
дивись, як захоплено в груди
ці люди самі себе б'ють,
в них завтра нічого не буде,
їм сьогодні ніщо не дадуть.
а я не можу згадати,
як все існувало колись:
ці люди були тут завжди
чи нам вони просто здались.
|
||||
7. |
amber insect
02:40
|
|||
КОМАХА В БУРШТИНІ
я питаю тебе, що б ти обрала
і кого рятувала б у першу чергу:
котеня, що його зграя псів загнала,
чи п'яного, що розкроїв собі череп?
ти кажеш, це дуже складне питання,
наливаючи третій вже чай за вечір:
«наша зустріч сьогодні, можливо, остання.
дай спокійно заснути на твоїх плечах!».
плітки вибивають сильніше за втому,
з головою вплітають в свою павутину
свободу, якої не має житомир
і яку я втрачаю тут щохвилини.
переїхати в київ, ужгород, суми —
хай забудуть мене, як раніше вже когось.
що частіше, кохана, про тебе я думаю,
то сильніше, кохана, у тебе закохуюсь.
|
||||
8. |
||||
КРАСИВІ СЕЛА КРАСИВО ГОРЯТЬ
товпляться на вокзалі ешелони:
замріяно, спокійно, ніби сплять,
стоять солдати тихо на пероні,
наче дерева необірвані стоять.
нема до них нікому уже діла,
із літом закінчився їх комфорт.
життя спинилось, як рука невміла
пейзаж перетворила в натюрморт.
коли усі навколо засинають
чи губляться у темряві ночей,
лиш яблука із дерева злітають
і котяться, мов голови з плечей.
|
||||
9. |
the end
05:29
|
|||
КІНЕЦЬ
в інстаграмі сьогодні всі постили небо:
багряний захід, вкритий перистими хмарами,
я не бачив його — робочий стіл в ребра
впивався, мов уламки під авіаударами.
пам'ятаєш той день, як чужими ми стали,
і яким тоді небо було за вікнами?
неважливо тепер, сірник хто запалить,
якщо загасити його стало нікому.
хай би хто не запитував у мене про роки,
скільки їх поспіль вже пролетіло,
я відповім, що отримав урок і свободу —
моє тіло.
|
If you like oh, deer!, you may also like:
Bandcamp Daily your guide to the world of Bandcamp